Про визначення місця проживання дітей

Суд апеляційної інстанції скасував рішення в цій частині, ухваливши нове рішення, яким визначено місце проживання малолітніх дітей з матір’ю.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою, прийнятою 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (касаційне провадження № 61-23861св18), підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, акцентувавши на пріоритеті найкращих інтересів дитини, навівши аргументацію щодо дискримінаційного підґрунтя, на якому базується підхід до можливості розлучення дитини з матір’ю лише за виняткових обставин, про що зазначено в принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є юридично обов’язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов’язковим міжнародним договором.
Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України», Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Верховний Суд, врахувавши положення ст. 51 Конституції України, статтей 7, 157 СК України, а також рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) «М. С. проти України», зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Через застосування у справі презумпції «на користь матері» апеляційний суд звузив обсяг правової оцінки її обставин, безпідставно обмежився встановленням відсутності «виняткових обставин» і знехтував вивченням подальших «не виняткових» обставин, які мають значення при забезпеченні найкращих інтересів дітей учасників справи.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку, установивши в цій частині, що мати дітей неналежно виконує батьківські права, за що була притягнена до адміністративної відповідальності, врахувавши висновки органу опіки і піклування, якими рекомендовано визначити місце проживання дітей з батьком, а також створення останнім належних умов для проживання, виховання та забезпечення дітей, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції в указаній частині дійшов обґрунтованого висновку про залишення проживати з батьком трьох малолітніх дітей, 2011, 2012 та 2014 років народження, що відповідає їх найкращим інтересам.

Постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74598487